Не варто було читати старе листування з Ж. Навіть те, вже завершальне - мене оживило. Мені хотілося б знати: він близький мені бо інших нема, а чи він дійсно близький? Чи від проведеного часу, а чи по духу. І боюсь, що правильні відповіді - другі. Це відчулося спочатку і тому здолало всі, тоді наявні, перешкоди.
Погане забувається, так, але чи зовсім вже так безнадійно - думати, що погане таки зникне кудись, переосмислиться і випарується?
Я розуміла, що моє ставлення до нього не змінилось, але хотілося б мати купу відповідей: те ставлення живе - через нудьгу? незайнятість роботою чи якоюсь іншою персоною? воно не бачило альтернативи? можливо, але чи побачить?
Він, однозначно, з тих осіб, залежність від яких переслідує мене по життю. Осіб небайдужих! І, можливо, в цьому його найбільша цінність. Небайдужих, спостережливих, цікавих до цікавого в буденному, а відтак - цікавих для когось, просто по життю. Але зациклених на собі, не здатних цілком віддатися іншим.
Проте, те, чого так прагну я - чи існує воно в сукупності з тим, переліченим, що так важливо для мене? І головне: чи побачу я колись таке? А якщо побачу і матиму змогу підійти ближче - чи спроможусь покинути це? І є ще дещо: я сильно не бажаю пов'язати себе, вже цілком, ще й у цьому аспекті, з такими особистостями - зацикленими і проблемними. Але існує й останнє: а може це й є моїм покликанням? Щоб поряд з ними - такими, я - така ж - не збожеволіла, що загрожувало мені нещодавно, і жила?!
Згадуючи його, останнім часом, і читаючи попутно книги (так, саме так - по-бабськи), в мене з'являлось стійке відчуття визнання і розчарування, що я не хочу віддавати настільки серце, думки і любов такій людині. Тим докоряла собі: любов не думає, вона або є або її немає. Значить в мене вона така дріб'язкова, як і пресловуте бажання "служити". І разом з тим, після останніх подій занижуючи собі планку, і беручи приклад з остіновських особистостей - що не спішили докоряти собі, а намагались пояснити свої, не надто благородні чуття - я постаралась послідовно пояснити цю свою емоцію: я хочу служити, але кохати бажаю не ту людину, що може лиш приймати розуміння і терпимість, що не здатна прислужитись комусь, а тим більше пожертвувати своїми страхами, упередженнями, чи, навіть, старанням просто від душі. Я хочу кохати людину, якій зможу довіритись, покластись, яку зможу любити з повагою, яку поважатиму. Бездоганності я не прагну та й не хочу, але опора мені потрібна також, бо я теж не кремінь, а немічна істота - хоча б фізично -, як би не доводила зворотнього.
Втім, можу визнати, що слово і привід "служити" - це лише привід знову спілкуватися з ним.
Почитавши те листування, я ясніше усвідомила, що люблю його. Мені здається, це не мине; просто сила і яскравість може коливатись в залежності від обставин. І вже точно, як і з Анькою, в разі його фізичної присутності, я не буду здатна відвести свою увагу на когось іншого, хто не буде мати значно більшу перевагу над ним і вплив на мене
28 серпня
Немає коментарів:
Дописати коментар