Багато часу я думала: що мене поєднує і роз'єднує з тими чи іншими? І якою б мені хотілось бачити людину поряд із собою? Людину, яка б багато пережила. Осяяло після однієї дорами. І пересвідчилась на одному прикладі.
Андрій - не має стержня, і через це ним зможе керувати кожен; у нього немає власної думки і дві його сторони - вроджена і вихована - досі боряться між собою. А ще він - невдячний, і це лишає його найвірніших друзів.
Але я його глибоко поважаю за те, що у свої 20, він витерпів, пережив і зробив набагато більше, ані деякі у свої 50. Повсякденна домашня атмосфера, власне здоров'я, багаторічна боротьба в лікарнях, проблеми у навчанні, кар'єра, яка почалась ще напочатку сутденства, і нарешті душевний ріст, моральні проблеми, стосунки з людьми - він вчився жити без учителя. В тому числі й цим усім він завжди був мені близьким. У нас однаковий рівень пережитого, більше того: у нього він вищий, бо переживав він це все сам і без моральної підтримки
Немає коментарів:
Дописати коментар