Розумію, що лишень написання текстів приносить мені саме те, бажане вдоволення і відчуття, що щось зроблено. Що ж, в такому разі писатиму тексти. Чому не в блозі? Тому, що я знаю свою нетривалість - що є моєю чи не найбільшою, творчою проблемою - і не хочу щоб ті, хто блог читає, вкотре пересвідчувались в неї теж.
А тексти, мабуть, будуть довгі, багатослівні і, скоріш за все, порожні. Про все і ні про що.
Правда, в голові моїй хоч і багато думок - стільки, що я ні ради, ні ліку їм дати не можу і вони стрибають, як зайці по пеньочкам і порхають, як птахи з кущів -, але вони хаотичні, сенсу не мають, послідовності також, тому про що писати тут, я теж не відаю. А ні руки, ні потік слів зупинятись не хоче, та й не може, як тільки даси йому трохи волі.
До речі, пташки на шаблоні, певно, дуже влучно вибрані, хоч і не обдумано.
Через цю мою нетривалість (а може через брак знання життя, хоча цей факт мало кому завадив почати щось писати, як тій же Остін - що вона бачила в своєму селищі, окрім найрізніших людей? Але написала саме те і таке, що хотілося б створити й мені. Щось я забалакалась, дужки ж напевно призначені для більш коротких текстів), я й ніколи не могла створити нічого більшого за кілька примітивних сторінок. Хоч змалку й мала порив щось писати. І змалку ж створювала в своїй голові дивовижні сюжети. А головне: завжди неодмінно і невтомно вираховувала дати, обдумувала, як скласти сюжет - який забуду дуже скоро - щоб він не виглядав наївно і неправдоподібно. А ще намагалась перейнятись усіма емоціями героїв, відчути їхні найщиріші, найсильніші, проте найстриманіші почуття. А ще створення і оформлення зовнішнього вигляду... Якби усі ті історії записати! Втім, саме основне записано, але й без цього я його не забуду. Самі сюжети, звісно, вже забулись, але дух героїв - ні, а на його ґрунті можна створити й нове